пятница, 9 октября 2015 г.

МОН придбає програми для проведення ЗНО яких не існує?

У Міністерстві освіти і науки вирішено закупити програмне забезпечення та оновити ІТ-інфраструктуру Українського центру оцінювання якості освіти для проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2016 році. Відповідне питання було винесено для обговорення на Національній раді реформ, проведення якої відбулось 5 жовтня.

Зокрема, передбачається, що рішення про закупівлю програмного забезпечення для УЦОЯО має бути ухвалене до 1 листопада.

Разом з тим така пропозиція Міносвіти викликала жваве обговорення у мережі. Зокрема, екс-директор УЦОЯО Ігор Лікарчук зазначає, що закупівля програмного забезпечення для Центру не може бути здійснена фактично, оскільки його не існує.

"Чи можна купити те, чого немає? Я про програмне забезпечення для проведення ЗНО. Того, унікального, що в муках створювалося упродовж восьми років, УЖЕ НЕМАЄ. ПОТРІБНО СТВОРЮВАТИ НОВЕ. Як кажуть, майже "з нуля". А до ЗНО лишається 6 місяців....", - зазначає Лікарчук у своєму Facebook.

Він також повідомив, що ще однією проблемою є закінчення дії ліцензії на один із програмних продуктів, за допомогою якого розпізнавалися бланки відповідей учасників ЗНО.

"Іще про одну проблему. Про яку всі мовчать. У 2015 році в УЦОЯО закінчується термін дії ліцензії на один із брендових програмних продуктів, з допомогою якого сканувалися (розпізнавалися) бланки відповідей. Цей продукт виробляється в Росії. Для того, щоб продовжити ліцензію, виробникові потрібно заплатили гроші. А там мова йде не 100 чи 200 гривень... Якщо не помиляюся, то про кілька мільйонів... Хтось уявляє собі, як це можна зробити в сучасних умовах?", - пише Ігор Лікарчук.

Випускний іспит з англійської мови у формі ЗНО відмінено

Міністерством освіти і науки прийнято рішення про відміну проведення державної підсумкової атестації учнів 11 класів з англійської мови у формі зовнішнього незалежного оцінювання. Відповідний наказ підписано міністром освіти і науки Сергієм Квітом.

Згідно із затвердженими змінами, державна підсумкова атестаціїя з англійської мови у 2015/16 навчальному році залишиться обов’язковою, однак буде проведена навчальними закладамисамостійно і не у формі ЗНО.

Інші два предмета державної підсумкової атестації учнів 11 класів (українська мова та математика / історія України) будуть проведені у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

У МОН зазначають, що таке рішення ухвалене враховуючи звернення громадських організацій, батьків та учнів.

Також наказом міністерства розширено період проведення ДПА в 11-х класах. Випускні іспити відбудуться з 5 до 30 травня.

четверг, 8 октября 2015 г.

Інклюзія в Україні: перспективи для дітей з аутизмом



Наприкінці літа в Києві відбулася Всеукраїнська конференція «Що гальмує інклюзію в Україні?», на якій була можливість послухати виступи уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби, голови парламентського комітету з питань освіти й науки Лілії Гриневич, представників Міністерства освіти та Міністерства соціальної політики, освітніх і медичних установ, громадських організацій тощо.

Нам сподобалася постановка проблеми (за що дякуємо ГО «Родина» - організаторам конференції) та процитований на цьому заході вислів від експертів Комітету ООН з прав людей з інвалідністю: «Якщо десь порушено право хоч однієї дитини на інклюзію, то можна вважати, що там інклюзії немає взагалі».

Так що висновок, який ми можемо (вже з опорою на компетентні джерела) зробити: в Україні інклюзії НЕМАЄ.

Ми розуміємо, що її немає, тому що, по-перше, в нашій країні права тих чи інших дітей з особливими потребами систематично як порушувалися, так і продовжують порушуватися, по-друге, з глибоким сумом констатуємо: для жодної дитини в Україні немає гарантії, що її особливі потреби будуть враховані в освітньому процесі.

Чому ж так відбувається та хто в Україні відповідає за інклюзію?

На жаль, як не було, так і немає стратегічного планування інклюзивного процесу, який дав би змогу виробити послідовні етапи підготовки та впровадження інклюзії в Україні.

У результаті що ми маємо? Суцільні дефіцити: недбалу, непослідовну й суперечливу нормативно-правову базу. Так, за психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами в Україні (за законодавством) повинна відповідати соціальна служба, тобто практичний психолог і соціальний педагог. Це українське ноу-хау, оскільки ніде у світі за інклюзію не відповідають фахівці, які абсолютно не компетентні щодо: 1) розвитку та навчання особливих дітей; 2) освітнього процесу в навчальних закладах. У документі, де розписані обов'язки такого фахівця, як асистент вчителя, стає зрозумілим, що всю відповідальність за супровід дитини в освітньому просторі перекладено на нього. При цьому треба сказати, що назва цієї посади вкрай невдала й образлива, адже «асистент» — це підсобний працівник, і так, власне, вчитель до нього й ставиться (із запевнень усіх асистентів учителів, з якими нам довелося розмовляти). Можна порівняти назву цієї посади в США: є вчитель регулярної освіти і є вчитель спеціальної освіти, тобто двоє повноправних та повноцінних учителів (як і повинно бути), яким необхідно навчитися по-справжньому співпрацювати.

В українських нормативно-правових актах діти з аутизмом то з'являються (до того ж, в різних групах особливих дітей: з емоційно-вольовими розладами, психічними захворюваннями або складною структурою дефекту), то (у більшості випадків) відсутні в переліку тих нозологій, для освітнього процесу яких прописано «інклюзивні документи». У результаті ми маємо:
відсутність єдиної політики в науково та навчально-методичному забезпеченні, через що матеріали різних посібників також суперечать один одному. Хоча, в цілому, треба сказати, що з усіх складових, які покликані забезпечити інклюзію, становище з посібниками трохи краще (дякуючи ВФ «Крок за кроком», а також Інституту спеціальної педагогіки НАПН України);
  • відсутність центрів, де відбувається надання системної ранньої допомоги, які б працювали за стандартними вимогами до організації служб раннього втручання;
  • відсутність централізованого навчання фахівців з інклюзії;
  • відсутність державних установ корекційно-розвивального профілю, які б компетентно надавали допомогу дітям різних нозологій (навіть дітям з аутизмом) і водночас взаємодіяли б з навчальними закладами;
  • недостатня компетентність медиків-діагностів (особливо це стосується постановки діагнозу й оцінювання особливостей розвитку дітей з аутизмом), при цьому повна неузгодженість у медичній та освітній документації, через що Індивідуальна програма реабілітації є документом, який не має ніякої практичної користі та не є інструкцією для роботи Центрів соціально-психологічної реабілітації (фахівці цих центрів по-новому діагностують дитину та призначають їй відповідну програму);
  • повна неузгодженість дій управлінь освіти, психолого-медико-педагогічних консультаций (ПМПК) і навчальних закладів, повна безвідповідальність за наповнення груп/класів дітьми з особливими потребами та за їхні освітні маршрути. Ні київські районні, ні міська ПМПК, наприклад, ні Департамент освіти не в змозі назвати школи/садки, де перебувають на сьогоднішній день діти з аутизмом. Чому не знають? Адже через них «проходить» багато сімей з такими дітьми, яких вони консультують? А вся справа в тому, що після «консультацій» їх абсолютно не цікавить доля дітей. Можливо, вони безпорадні в наданні ефективної підтримки цим дітям та їхнім сім'ям? Але в останні роки з'явилося декілька професійних груп, які готові розпланувати дієвий алгоритм надання допомоги дітям з аутизмом, надати технології їхнього психолого-педагогічного супроводу. Наше об'єднання фахівців — Інклюзивний ресурсний центр ГО «Маленький принц» і лабораторія навчання та розвитку дітей з аутизмом Інституту спеціальної педагогіки — один з таких колективів, який вже декілька років заявляє про свою компетентність організувати грамотний супровід дітей з аутизмом на всіх рівнях, а також долучитися до централізованої підготовки фахівців. Але ніхто з працівників МОН, управлінь освіти, керівників ПМПК не виявляє зацікавленості в цьому.

Про фінансове забезпечення писати не будемо, хоча можна припустити, що реалізація знаменитого підходу «гроші за дитиною» і гідна фінансова підтримка могли б суттєво підняти мотивацію у педколективів щодо інклюзії.

Саме тому маємо такі сучасні українські реалії: всі ті педагоги, які наважуються (або змушені) впроваджувати інклюзію, виявляються заручниками цієї ситуації, залишаючись без будь-якої підтримки з боку освітньої системи (точніше, повної безсистемності).

Слід також зазначити, що в нашому освітньому просторі ми бачимо різні, іноді діаметрально протилежні уявлення про те, як здійснювати інклюзію, що можна охарактеризувати висловом «хто на що здатний».

У деяких містах України (наприклад, Києві, Дніпропетровську) можна зустріти популярне уявлення про те, що необхідною й достатньою умовою організації успішної інклюзії є асистент дитини (тьютор), який знаходиться поруч з нею й при цьому — навчений прикладному аналізу поведінки (АВА).

Ми поважаємо АВА як і будь-який інший науково обґрунтований підхід (а таких підходів за списками, що відображають змістовне тривале оцінювання ефективності методів впливу, — від 24 до 29) і не проти того, щоб тьютор був навчений цьому підходу (хоча це не обов'язково), але треба зрозуміти: ніякий (навіть самий «золотий») тьютор не вирішує проблем інклюзії.

Справа в тому, що, по-перше, тьютор — фігура тимчасова, і дитина може дуже скоро перестати потребувати його, адже тьютор саме й має таке, на перший погляд, парадоксальне завдання: стати для дитини непотрібним, адже гарний тьютор сприяє набуттю дитиною самостійності. При цьому, чим грамотніше буде організований освітній процес для дитини, що охоплює задоволення її освітніх потреб, тим швидше тьютор стане непотрібним.

По-друге, оскільки дитина з аутизмом принципово відрізняється від усіх інших дітей тим, що у неї не сформовані соціальні якості, то особливо важливо, щоб серед усіх навколишніх дорослих була твердість і послідовність і у виховних, і в навчальних підходах. Якщо все навантаження в освітньому процесі падає на одну людину, скажімо, тьютора, то дитина навчиться взаємодіяти з тьютором за певними правилами, які не застосовуються по відношенню до інших людей, і буде продовжувати чинити свавілля й маніпулювати навколишнім середовищем.

По-третє, у всьому світі вже десятиліттями доведена ефективність абсолютно іншої стратегії психолого-педагогічного супроводу дітей, головною умовою якої є об'єднання педагогів і батьків у міждисциплінарну команду супроводу. Ця команда компетентна розробити для дитини Індивідуальну освітню програму (в Україні така програма називається «Індивідуальна програма розвитку»), в якій прописано необхідні умови для задоволення її освітніх потреб, довгострокові й короткострокові орієнтири її розвитку/навчання та конкретні узгоджені кроки з їх досягнення. У такій команді є координатор, який налагоджує внутрішню комунікацію: між педагогами навчального закладу, з одного боку, між педагогами та батьками, з іншого, а також залучає до цього процесу всіх тих фахівців, які взаємодіють з дитиною за межами садочка/школи.

Для централізованої організації роботи в освітній сфері з впровадження міждисциплінарного узгодженого супроводу дітей з особливими потребами повинні з'явитися відповідальні люди в управлінській вертикалі, які нарешті почнуть розплутувати клубок протиріч і проблем під назвою «інклюзія» і покроково рухатися вперед.

Наша ж діяльність у цьому напрямку — створювати прецеденти того, як можна грамотно організовувати освітній процес для дітей з аутизмом, щоб від цього всі учасники: і діти з аутизмом, і їхні батьки, і педагоги, інші діти зі своїми батьками, набували нових можливостей та отримували задоволення.

Ми шукаємо партнерів, які б допомагали:
  • транслювати успішний досвід супроводу дітей з аутизмом в освітньому середовищі;
  • налагодити наступність на рівні «садок-школа»;
  • створити мережу корекційно-розвивальних центрів, які працюють професійно й грамотно, та центрів соціально-психологічної реабілітації;
  • узгодити супровідну документацію з боку охорони здоров'я та освіти, наприклад — Індивідуальну програму реабілітації та Індивідуальну програму розвитку;
  • налагодити внутрішню комунікацію й колективне адміністрування між співробітниками управлінь освіти, ПМПК та керівниками навчальних закладів.

Ми не можемо чекати, поки буде вироблена стратегія розвитку інклюзії на державному рівні. Важливо самим напрацьовувати позитивний досвід її впровадження з опорою на ресурси середовища та всіх учасників цього процесу.

Як відбуватиметься сертифікація учителів в Україні



У Міністерстві освіти і науки надано бачення системи сертифікації учителів шкіл, що буде впроваджена в Україні після ухвалення нового закону "Про освіту".

План впровадження сертифікації містить три головних компонента реформи. Зокрема, після прийняття закону, заробітна плата вчителя залежитиме від рівня його кваліфікації.

Учителям буде надано право самостійно обирати місце та спосіб підвищення кваліфікації.

Іншою особливістю є те, що добровільна сертифікація вчителів відбуватиметься у незалежних установах сертифікації кожних 5 років.

Кваліфіковані вчителі матимуть суттєво більшу зарплату

Держава буде вагомо піднімати заробітну плату тим учителям, хто дбатиме про рівень своєї кваліфікації. Про це в інтерв’ю 5 каналу сказала голова парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич.

За її словами, при розробці законопроекту "Про освіту" було досягнуто компромісу, що сертифікація вчителів буде добровільною.

"Сертифікація учителів буде проводитися також з метою того, щоб ув’язати рівень заробітної плати з рівнем кваліфікації. Ми нажаль не можемо вагомо підняти зарплату всім вчителям, хоча вони цього потребують, бо рівень зарплати дуже низький", - зазначила Лілія Гриневич.

"Отже, якщо ці люди впевненні в собі, якщо вони знають, що відповідають усім кваліфікаційним критеріям, вони йдуть на таку сертифікацію добровільно. Вона буде складатися з двох частин. Одна частина це щось схоже на ЗНО для вчителя. Там будуть питання пов’язанні з психологією, методикою викладання, зі знанням власного предмета", - повідомила голова профільного парламентського комітету.

Друга частина сертифікації, за її словами, буде оцінювати роботу вчителя у школі за допомогою його колег, адміністрації школи та батьків.

Також Лілія Гриневич зазначила, що подібна практика сертифікації вчителів існує у провідних країнах, які мають хороші системи освіти.

"Тому в будь-якому випадку в законі має бути запропонований чіткий крок, який покаже, яким чином ми підвищуємо кваліфікацію вчителя, в цьому зацікавлене все суспільство, і яким чином ми достойно оплачуємо роботу цих кращих вчителів", - зазначає Гриневич.

За її словами, також дуже важливим питанням є надання вчителю права вибору місця підвищення кваліфікації.

"Учителі сьогодні не мають вибору для підвищення своєї кваліфікації. Вони змушені йти в інститути післядипломної освіти. Ми зараз хочемо диверсифікувати можливості для вчителів. Тобто вони самі обиратимуть куди йти підвищувати кваліфікацію", - сказала Лілія Гриневич.

Глава профільного парламентського комітету зазначила, що право здійснювати курси підвищення кваліфікації мають отримати громадські організації та вищі навчальні заклади.

Держава надаватиме перевагу вчителям непенсійного віку

З учителями пенсійного віку будуть укладати однорічні контракти та подовжувати їх у разі необхідності. Про це під час брифінгу в Укрінформі повідомила перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун.

"На сьогодні найважливішим завданням, що перед нами стоїть і передбачається пакетом змін до законодавства, першим етапом буде переведення на однорічний контракт осіб пенсійного віку", - сказала Совсун.

За її словами, на практиці це означатиме, що перевага надаватиметься вчителям непенсійного віку.

"Якщо залишатимуться години, вільна ставка, потреба в додаткових викладачах, то щороку буде поновлюватися контракт з учителем пенсійного віку", - зазначила Інна Совсун.

Перший заступник міністра освіти і науки також наголосила, що питання оновлення вчительського складу стоїть гостро, адже 20% викладачів у системі шкільної освіти є особами пенсійного віку.