Чесно про освіту. Що має давати школа

Виступи українських інтелектуалів на міждисциплінарній дискусії і практикумі щодо змін в освіті, організованої Форумом видавців та агенцією pro.mova. Стаття "Української правди. Життя".

Метою події було визначити роль освіти у ціннісній трансформації суспільства: від людини-гвинтика, яка нічого не вирішує, до людини-суб’єкта, що готова і спроможна до відповідальності за свою долю та долю своєї спільноти і суспільства.

Ціннісна зміна, задекларована і відстояна під час Революції Гідності, потребує закріплення у суспільних нормах, які поки інерційно відтворюють стару модель.

На думку українських інтелектуалів, освіта може стати тією ключовою інституцією, що втілюватиме ціннісний зсув.

Євген Глібовицький,
член Нестерівської групи,
про роль освіти в українському суспільстві

Українське суспільство інклюзивне. Це дає комфорт, що нікого не знищують за інакшість, водночас, недоліком інклюзивності є те, що ми толеруємо негативні вчинки. Маючи таку інклюзивну систему, ми маємо розуміти, що нам дуже важко перетворювати самих себе.

В процесі життя вже сформовані люди не схильні змінюватися, а схильні залишатися такими, якими вони є. А це означає, що величезне значення для змін і трансформації в Україні мають два фактори.

Перший фактор – демографія. І тут йдеться про тих осіб, які відходять і забирають із собою цінності, що були раніше. Інший фактор – ті новоприбулі, які стають громадянами.

І ми бачимо, що з того часу коли Україна проголосила свою Незалежність, в Україні змінилася майже половина населення. Тобто майже половина українців відійшла в інший світ і майже половина нових українців з’явилася. Питання в тому, з якими цінностями вони прибувають, або, іншими словами, що вони приносять. Є кілька критично важливих інститутів, які впливають на цю зміну.

Дуже важливим інститутом є батьківство. Батьки дають своїм дітям певні знання, моделі й цінності, які відтворюються в дітях. Дуже часто ми бачимо, що батьки дають дітям захист від тих викликів, з якими вони зіштовхувалися в процесі свого життя. Оскільки ми бачимо наскільки важливими є цінності виживання супроти цінностей самореалізації можна очікувати, що значною мірою батьки будуть відтворювати у своїх дітях цінності виживання, які, з часом, стануть на заваді інституційного розвитку країни і ціннісного прогресу.

Дуже важливою є роль церкви. Церква є традиційним інститутом в Україні. З одного боку, вона береже цінності, з іншого – є важливою тоді, коли говорить нові речі. Те саме із медіа.

Медіа-дискурс зараз відтворює популізм і патерналізм, є майданчиком для продовження тих, цінностей, які ми мали у 1990-тих.

Школа повинна давати якість суджень, критичність мислення, інший досвід формування цінностей.

По закінченні школи молоді люди отримують паспорт громадянина і на виборах можуть вирішувати не лише свою долю, а й долю усього суспільства.

Це означає, що ми довіряємо не тільки і не стільки знанням, які діти отримують у школі, але також і тому, що діти вміють собі дати раду в колективі, що вони вміють вирішувати конфлікти, що вони вміють бути модерованими і модерувати процес, що вони спроможні домовлятися, що вони мають основу якості суджень завдяки чому вони можуть приймати важливі рішення і бачити відтінки сірого.

Якщо школа не зможе рушити вперед, то Україна завтрашнього дня до болю нагадуватиме Україну дня сьогоднішнього.

Українці будують паралельні інститути. Це означає, що якщо держава не впорається із реформуванням освіти, то ми отримаємо паралельну освітню систему створену батьками. І я не впевнений, чи це хороше рішення, тому що батьки будуть створювати цю паралельну освітню систему не базуючись на кращих світових практиках, а на своїх — дуже часто відсталих — уявленнях про те, якою має бути освіта.

Хороші приклади — Могилянка, УКУ, деякі заклади середньої освіти. Якщо ми відпустимо й дамо можливість творити різні моделі й різні приклади, з часом ринок розставить все на своє місця.

Ми не вміємо творити якісні управлінські системи. Якщо ми заженемо всіх під один формат, то, швидше за все, через 20 років ми знову обговорюватимемо власне відставання. Ця мультиформатність може бути відповіддю на питання про українськість. Українське означає, що нема "єдіноначалія". Хочемо "єдіноначалія"? Є Росія.

Володимир Воробей,
директор PPV Knowledge Networks,
про вплив нової освіти на формування суспільних капіталів

У зв’язку з такими карколомними змінами в країні, ми не встигаємо поглянути на те, що відбувається зовні, як рухається світ. Україна не є ізольована. Ми є однією із більш ніж 100 країн, які конкурують за таланти, за людей, за капітал.

І, відповідно, нам теж треба розуміти, які суспільні капітали існують і відтворюються у нашій країні і яка в цьому роль освіти.

Перш за все, це капітали, за якими оцінюють рівень розвитку і спроможності суспільства: людський, соціальний, інтелектуальний/творчий, індустріальний/технологічний, природній та фінансовий капітали.

Згідно із даними Індексу розвитку людського капіталу ми посідаємо 31 місце із 124 країн. З одного боку, добре, що ми не 124 країна, але, з іншого боку, ми не піднімаємося у рейтингу впродовж останніх років, ми падаємо. Натомість країни, з яких ми звикти кепкувати – як-от азіатські чи африканські – повільно до нас підбираються. Дайте ще кілька років і будуть кепкувати з нас.

Позитивом є те, що у нас майже 100-відсоткова освіченість. У нас є 3,5 з 7 балів за показником якості освіти наукової та математичної. Але якщо подивитися на те, як освіта впливає на зв’язок з іншими системами — здатність бізнесу притягувати людський капітал і його залишати, то тут маємо 2,3 із 7 балів. Освічені люди — якої якості можемо сперечатися — вони повинні йти і створювати капітали і бізнес.

Освіта не обмежується шкільною чи вищою. Зараз освіта здобувається впродовж усього життя. Професії змінюються. Компетенції змінюються.

Потрібно знати, як використовувати роботів, як використовувати 3D-принтер, сучасне програмне забезпечення. Питання в тому, де люди цьому можуть навчитися. Вдома? В університеті? На курсах?

Сам спосіб навчання у світі змінюється просто карколомно. Ринок масових онлайн-курсів цього року складає 50 млрд. доларів. І він зростає на 10-15% щороку. І це лише те, що можна порахувати. Є вже і український приклад – Prometeus.

Цікавим є приклад Університету Аделаїди в Австралії — у ВНЗ на деяких напрямах скасували традиційні пари і замінили їх онлайн-навчанням із викладачами їхнього ж університету, організували навчальні хаби, де студенти і викладачі спілкуються між собою. Це інший спосіб навчання. Це говорить про те, що все швидко змінюється, створюються нові навчальні комбінації.

Можливостей так багато, що виникає окремий бізнес-напрям, що допомагає студентам обирати те, де і як вони мають навчатися.

Освіта це не лише те, що робить Міністерство чи управління освіти ч навіть школи, це ширше коло — це і громадські організації, і бізнес.

Бракує інформації, як використовують випускників у бізнесі: що з ними відбувається, яка якість ітд. І як відбувається боротьба за людський капітал у регіонах.

Ярослав Притула,
викладач Львівської Бізнес Школи (LvBS),
про вартість недоосвіченості для суспільства

Недоосвіченість може з’являтися із кількох джерел. Одне із таких джерел — неефективність навчання та корупція в освіті. Частка студентів, що закінчують навчання в Україні вище 90%. Здавалося б це добре. Але у світі відповідний показник складає 40-50%. Виникає питання до якості випускників.

Друге джерело втрат — час і вартість перекваліфікації. Якщо молода людина закінчила університет і не знайшла роботи, вона мусить перенавчатися. Ми дуже часто чуємо, як хваляться наші депутати, що у них є дві чи три освіти. Але чи це позитивний показник? У чотирьох найбільших ВНЗ країни ще у 2006 році проводилося опитування.

Студентів різних курсів запитувати про те, чи вони планують працювати у тій сфері, для якої здобувають кваліфікацію. Лише 13% відповіли "так", 57% — сказали "ні". Це демонструє дисбаланс між освітою і ринком праці.

Молоді люди або послухалися батьків і пішли туди вчитися, або не було можливості вчитися там, де майбутній студент мав бажання бути. Компанії створюють свої корпоративні університети не з доброго життя. Вони розуміють, що якщо вони не покращать навички своїх працівників, то вони будуть глобально неконкурентні.

Одним із показників для порівняння продуктивності праці в Україні і закордоном є зарплата, іншим є показник, який показує скільки кожен наступний рік навчання додає до ваших доходів. В середньому в світі це приблизно 10% в рік. В Україні — 4-5%.

Недоосвіта формується ще у школі. Батьки змушені втручатися у процес і наймати репетиторів для своїх дітей. Ринок репетиторства в Україні можна оцінити приблизно в 3-3,5 млрд. грн. Втрати, які з’являються через те, що ми продукуємо безробітних приблизно 30 млрд. грн.

Потенційні втрати від низької продуктивності близько 68 млрд. грн. Тобто сумарно щорічно ми втрачаємо близько 100 млрд. грн. Це приблизно 6,4% від ВВП країни і це співмірні цифри із бюджетом усієї освіти країни.

Дві речі, які ведуть до оптимізму. Закон про освіту, який був прийнятий нещодавно дає не лише надію, а й дієві інструменти, які вже можна використовувати.

Друге - те, що зараз освіта змінюється — від централізованої й ієрархізованої моделі до кастомізованої, за якої кожна людина може обирати свій шлях, вкладати у свою освіту й нести відповідальність за свій вибір.

Тарас Лютий,
український філософ і письменник,
про те, які когнітивні навички має формувати середня освіта

В сфері природничих наук у нас було все гаразд. І зараз вважається, що усе гаразд. А сфера гуманітаристики у нас дещо "провисає". У радянські часи гуманітаристика виконувала обслуговувала ідеологічну систему. І, відповідно, філософія була зведена до звуженого мислення, яке переслідує прагматичні соціально-політичні цілі.

Якщо говорити про потребу критичного мислення, то варто розпочати із відокремлення критики і критицизму. Українцям притаманна радше позиція критицизму — нам треба заледве не покласти на лопату нашого опонента і показати, що ми маємо певну інтелектуальну вищість перед ним.

Натомість критика не пов’язана із процесом упослідження нашого опонента. Це процес, який передбачає з’ясування певних меж нашої інтелектуальної компетенції. І тільки якщо ми спроможні побачити цей обшир тоді ми можемо розпочинати подальше осмислення. Чи можемо ми сподіватися, що після школи ми отримаємо абітурієнта із базовими навичками критичного мислення?

Наша шкільна освіта переважно орієнтується на оволодіння техніками відтворення і це ніяк не пов’язане із критичним ставленням до предмету обговорення. На рівні школи ми потребуємо ідеологічних, у позитивному сенсі цього слова, навичок. Треба вміти відтворювати, але цим не обмежуватися. Відтворення пов’язане з привласненням думки — тільки я знаю як правильно і тільки я маю право висловлювати ту чи іншу позицію.

Критичне мислення, як таке, не може зводитися до привласнення думки. Другий момент стосується зміни стратегій самого мислення. Ми не повинні боятися змінювати й переглядати наші думки чи, принаймні, основні положення. По-третє, не менш важливим є усвідомлення меж і підстав досвіду, яким ми оперуємо і в межах якого провадимо власне мислення.

Критичне мислення, на мою думку, має базуватись на цих кількох головних принципах: певний скепсис, адогматизм, незаангажованість, відкритість і презумпція розумності опонента.

Олег Чабан,
український учений в області психіатрії та медичної психології,
про кліпове мислення: виклик постіндустріального суспільства

Школа не повинна давати знань, школа повинна давати мотивацію до знань.

Вчитель не готовий до того, щоб перейти на думання. Наші вчителі ходять і шукають знання і вони готові "перелити" їх. Але вони не готові до того, щоб мовчати або дискутувати.

Кліпове мислення створює тягне за собою синкретичне або магічне мислення. Це ілюзія, що ти можеш отримати все як на картинках чи як у фільмі: коли ти миттєво, без особливих зусиль, прагнень і мотивацій отримуєш кінцевий результат.

Я сумніваюся, що наших вчителів можна змінити. Їх буде змінювати час. Вони зможуть лише щось запустити. Коли я згадую своїх вчителів, я не згадую знання, радше конкретна розмова, дискусія із вчителем. Це те, що залишається від школи. Школа не повинна давати знання, знання мають шукати самі учні. Школа має навчити як думати і де шукати знання.

Сергій Квіт,
Міністр освіти і науки України,
про те, які саме зміни потрібні і що планує міністерство

Мені хотілося б більш продовжувати, але я змушений приземлювати деякі речі. Розмова дуже важлива. Навіть якщо вона не відіб’ється на діях одразу. Такі розмови демонструють, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Минулого року понад 50 тис. дітей переселенців з Донбасу закінчили школи в інших регіонах. На початку навчального року ще були публікації, що це інші люди, що вони конфліктують, але потім це затихло. Ці діти, які ніколи раніше нікуди не виїжджали, потрапили в інші школи, здобули нових знайомих, читають інші книжки, бачать інше телебачення.

І хоча ми маємо багато претензій до нашої освітньої системи та медій, але така соціалізація є позитивом. Ми також перевели 16 університетів і 10 академічних інститутів в інші регіони України. При переведенні вони також ставлять собі концептуальні питання — як далі працювати, в якому форматі, якою має бути українська освіта.

Освіта має бути якісна і українська, але не в значенні лише української мови. В рамках курсу на децентралізацію, закон про освіту передбачає автономію, коли кожна інституція відповідає за свою власну якість.

Наступна річ це відкритість і англійська мова. Якщо ми здатні інтегруватися в світ, то це свідчить про нашу конкурентоздатність.

Те, що лежить на поверхні теми шкільної освіти стоюється того, що вчителям треба платити гідну зарплати. Викладачі можуть мати гранти на дослідження, вчителі цього не мають.

Щодо шкільної освіти ми реалізуємо форми, які раніше взагалі не впроваджувалися — це державно-приватне партнерство і державно-громадське партнерство. Громадські організації і батьки матимуть механізми впливу і могли розвивати школу.

Ми скасували 1600 документів внутрішньої звітності. Але вони одразу поновилися на рівні районів. Державні службовці не повинні цього робити. Вони не мусять бути єдиними, хто дбає про освіту, вони просто обслуговують.

В Україні ми не повинні втратити доступність якісної освіти. Важливо, аби не було драматичних відмінностей між школою великого міста і школою маленького села. І та, і інша мають бути якісними.

Треба розуміти, що переважна більшість наших університетів (в тому числі й педагогічних) повинні змінитися самі по собі. Вони повинні готувати інших людей.

Їх повинно стати менше, вони повинні бути конкурентноздатними, вони повинні вижити на професійній основі. У законі про освіту важливо ліквідувати поняття "державного замовлення" і ввести поняття "блочного фінансування університетів", інакше державні університети не можуть відраховувати студентів.

ЗНО-2016 розпочнеться 5 травня

Міністерством освіти і науки затверджено Календарний план підготовки та проведення ЗНО в 2016 році, яким визначено дати проведення тестування з кожного навчального предмета, а також дати проведення основних заходів, що супроводжуватимуть проведення тестування у наступному році.

Документом визначено, що випускні шкільні іспити з української мови і літератури, математики та історії України, які в 2016 році будуть проведені у формі ЗНО, і результати яких за бажанням абітурієнтів можуть бути використані для вступу до ВНЗ, відбудуться у травні.

Зокрема, основна сесія ЗНО розпочнеться 5 травня тестуванням з української мови і літератури.

Тестування з математики буде проведено 11 травня, а з історії України - 13 травня.

Оскільки результати тестування із зазначених предметів будуть зараховуватися як державна підсумкова атестація, учасники тестування дізнаються про свої результати до кінця навчального року -26 травня. Український центр оцінювання якості освіти не пізніше 31 травня має надіслати навчальним закладам відомості з результатами атестації випускників за 12-бальною шкалою.

Зовнішнє незалежне оцінювання з інших предметів відбуватиметься після завершення навчального року, у період з 3 до 17 червня. Упродовж цього часу абітурієнти матимуть можливість скласти тести, результати з яких будуть необхідні для вступу до вищих навчальних закладів. Результати тестування абітурієнтів буде визначено до 25 червня.

Проведення додаткової сесії заплановано у період з 14 червня до 4 липня.

Предмет	Дата проведення
Українська мова і література	5 травня (четвер)
Математика	11 травня (середа)
Історія України	13 травня (п’ятниця)
Російська мова	3 червня (п’ятниця)
Іспанська мова	6 червня (понеділок)
Англійська мова	7 червня (вівторок)
Німецька мова	8 червня (середа)
Французька мова	9 червня (четвер)
Біологія	10 червня (п’ятниця)
Фізика	13 червня (понеділок)
Географія	15 червня (середа)
Хімія	17 червня (п’ятниця)

Новий закон "Про освіту": які зміни очікують школу

Верховна Рада України вже у листопаді може розглянути новий закон "Про освіту", який має покласти початок реформування української школи, а також вплинути на усіх учасників освітнього процесу. Пропонуємо читачу найбільш актуальні положення законопроекту, що стосуються питань середньої освіти.

Отже, закон, у разі його прийняття набере чинності з 1 січня 2016 року.

Однією з найбільш обговорюваних у суспільстві змін є перехід України на 12-річну школу. Передбачається, що після ухвалення закону, початкова освіта триватиме 5 років, базова середня освіта здобуватиметься впродовж 4 років, а здобуття профільної середньої освіти триватиме 3 роки. Навчання учнів за програмами дванадцятирічної повної середньої освіти, у разі ухвалення закону, розпочнеться з 1 вересня 2017 року.

Повна середня освіта в Україні буде визначена як обов’язкова. При цьому, держава гарантуватиме громадянам право на отримання повної середньої освіти і сплачуватиме її здобуття. Також на державу буде покладено обов’язок із забезпечення підручниками, в тому числі в електронному вигляді.

Законопроектом передбачено, що початкова освіта здобуватиметься у закладі освіти за місцем проживання дитини, в сім’ї або за участю вчителя чи фізичних осіб, які здійснюватимуть освітню діяльність.

Разом з тим, відповідній територіальній громаді безпосередньо або через її представницький орган буде надано право прийняти обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дітьми початкової середньої освіти у закладі освіти іншого населеного пункту.

Діти, які здобуватимуть початкову освіту в сім’ї, чи за участі вчителя або фізичної особи будуть проходити підсумкову атестацію у закладах початкової освіти.

Базова середня освіта передбачає підготовку до наступного рівня освіти – профільної середньої освіти. Базова середня освіта здобувається у закладі освіти, а також може здобуватися особами в будь-яких формах, визначених законодавством. Вибір форми здобуття базової середньої освіти дітьми покладається на їхніх батьків.

У свою чергу, згідно з проектом закону "Про освіту", профільна середня освіта передбачатиме два напрями профілізації: загальноосвітній та професійний.

Навчальні досягнення випускників по завершенню базової та повної середньої освіти будуть підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Законопроектом передбачено, що керівник закладу освіти обиратиметься за конкурсом, після чого він здійснюватиме свою діяльність за контрактом. Також за результатами конкурсного відбору шляхом укладення трудового договору прийматимуться на роботу педагогічні працівники.

Кандидати для роботи у закладах дошкільної, середньої, позашкільної та професійної освіти на посадах педагогічних працівників будуть проходити державну сертифікацію.

Метою сертифікації є оцінювання здатності здійснювати педагогічну діяльність в системі дошкільної, середньої, позашкільної чи професійної освіти. За результатами сертифікації вчителям буде присвоюватися певна кваліфікаційна категорія, зокрема, педагог-стажист, педагог другої категорії, педагог першої категорії або педагог вищої категорії.

Після прийняття законопроекту, педагогічні працівники будуть зобов’язані щоп’ять років проходити повторну сертифікацію, за результатами якої підтверджувати кваліфікаційну категорію або отримувати вищу.

При сертифікації для роботи у закладах дошкільної, середньої, позашкільної освіти перевірці підлягають знання та навички зі змісту та методики навчання і знання з предмету (предметів), котрі планує викладати вчитель. У разі непроходження сертифікації або неспроможності підтвердити присвоєну раніше кваліфікаційну категорію особу буде відсторонено від педагогічної діяльності.

Обсяг та перелік видів роботи педагогічних працівників встановлюватиметься закладом освіти та закріплюватиметься у трудовому договорі у межах, визначених законодавством. Законопроектом визначено, що залучення педагогічних працівників до роботи, не передбаченої трудовим договором, може здійснюватися лише за їх згодою або у випадках, передбачених законодавством.

Окремий розділ законопроекту "Про освіту" присвячений професійному розвитку та оплаті праці педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Посадові оклади педагогічних працівників підвищуватимуться з урахуванням надбавки за кваліфікаційні категорії. Надбавка вчителя другої категорії складатиме 10 % від посадового окладу, вчителя першої категорії 20 % від посадового окладу. Відповідно посадовий оклад вчителя вищої категорії з урахуванням надбавки підвищиться на 40 % від посадового окладу.

Законом передбачено, що педагогічні працівники матимуть право на академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.

Також передбачено, що педагогічні працівники матимуть право на однорічну неоплачувану творчу відпустку не рідше одного разу на 10 років із зарахуванням до загального і спеціального трудового стажу.

Також законопроектом передбачено поняття "Академічної доброчесності". Дотримання академічної доброчесності учасниками освітнього процесу передбачатиме самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання, посилання на джерела інформації у разі запозичень ідей, тверджень, відомостей, дотримання норм законодавства про авторське право.

За порушення принципів академічної доброчесності педагогічні працівники притягуватимуться до дисциплінарної відповідальності. У свою чергу, порушення принципів академічної доброчесності з боку учнів матиме наслідком повторне проходження оцінювання або повторне проходження навчального курсу.

Також в Україні, з метою забезпечення належних умов для реалізації права на освіту в системі освіти, буде впроваджено Інститут освітнього омбудсмена.

Освітній омбудсмен розглядатиме скарги, подані від осіб, які навчаються, їхніх батьків, а також від осіб, які навчають, у закладах освіти усіх рівнів. За результатами проведених перевірок Освітній омбудсмен виноситиме рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості скарги, і на його основі надаватиме рекомендації закладам освіти, органам управління освітою, правоохоронним органам.

Законопроект "Про освіту" може бути розглянутий українським парламентом найближчим часом. У разі його прийняття він набере чинності з 1 січня 2016 року.

З повним текстом законопроекту можна ознайомитися на сайті Міністерства освіти і науки за таким посиланням >>>

Які зміни заплановані до Умов прийому до ВНЗ в 2016 році?

Міністерством освіти і науки оприлюднено Проект Умов прийому до вищих навчальних закладів України в 2016 році. Проект містить ряд важливих змін, які спрямовані на імплементацію нового Закону "Про вищу освіту". Зокрема:

Вперше Умови прийому до ВНЗ охоплюють ступені молодшого бакалавра та доктора філософії, в останній раз здійснюється набір на освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти молодшого спеціаліста та спеціаліста.

Набір студентів до ВНЗ на всі ступені (молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії) та освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, спеціаліст) здійснюватиметься за новим єдиним Переліком галузей та спеціальностей. Окрім того, чітко затверджується перелік спеціальностей, прийом на навчання за якими здійснюється з урахуванням рівня творчих та/або фізичних здібностей вступників (так званий, "творчий конкурс").

Зберігається система пріоритетності заяв – вперше використана під час вступної кампанії 2015 року. Вступники на здобуття ступенів молодшого бакалавра, бакалавра, а також магістра і спеціаліста медичного, ветеринарного та фармацевтичного спрямування (крім осіб, які мають право на участь у конкурсі за результатами вступних екзаменів на основі повної загальної середньої освіти, зарахування за співбесідою та зарахування поза конкурсом) подають заяви тільки в електронній формі. Вони можуть подати до п’ятнадцяти заяв на п’ять спеціальностей, на яких передбачено прийом за державні кошти, та визначити їх пріоритетність (починаючи з найбажанішої). Подання заяв в електронній формі на освітні програми, на яких не передбачається прийом за державні кошти, не обмежується. Всі інші категорії вступників подають заяви тільки в паперовій формі.

Більш детально, в порівнянні з Умовами прийому 2015 року, прописані положення, які стосується пільговиків – перераховані пільгові категорії і перелік видів державної цільової підтримки здобувачів вищої освіти. Окремо наголошується на підтримці захисників Вітчизни – учасників акцій громадянського протесту в період Революції Гідності, які отримали інвалідність, демобілізованих із зони АТО та інвалідів війни – вони можуть складати тест з загальних навчальних компетентностей як альтернативу ЗНО. Інваліди війни мають право на вступ за результатами співбесіди.

Закріплюється практика «перехресного вступу», яка була успішно випробувана під час вступної кампанії 2015 року. "Перехресний вступ" - коли особа вступає до магістратури (або на спеціаліста) за спеціальністю, відмінною від отриманої під час навчання на бакалавраті. В такому випадку, згідно з Проектом Умов вступу-2016, ВНЗ може встановлювати додаткові вимоги у частині термінів навчання та виконання додаткового навчального плану впродовж першого року навчання.

Важливою новацією, яка пропонується в проекті Умов прийому до ВНЗ на 2016 рік, є вимога до функціонування веб-сайтів вищих навчальних закладів. Веб-сайти університетів повинні стати не просто «додатком», який може бути чи не бути при університеті, а необхідним атрибутом університету, на який покладені важливі функції з інформування та оприлюднення інформації. Зокрема, на офіційних сайтах ВНЗ відтепер оприлюднюватимуться в обов’язковому порядку: Положення про приймальну комісію; рішення Приймальної комісії в день прийняття, але не пізніше дня, наступного після прийняття; Правила прийому до вищого навчального закладу тощо.

Незмінним залишається принцип подання сертифікату зовнішнього незалежного оцінювання, виданий в рік вступу – в 2016 році відповідно. Також ВНЗ може встановити мінімальну кількість балів сертифікату ЗНО, необхідних для вступу до цього навчального закладу.

Традиційно в Проекті Умов вступу до ВНЗ в 2016 році детально прописані дати, терміни і строки вступної кампанії - 2016.

МОН придбає програми для проведення ЗНО яких не існує?

У Міністерстві освіти і науки вирішено закупити програмне забезпечення та оновити ІТ-інфраструктуру Українського центру оцінювання якості освіти для проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2016 році. Відповідне питання було винесено для обговорення на Національній раді реформ, проведення якої відбулось 5 жовтня.

Зокрема, передбачається, що рішення про закупівлю програмного забезпечення для УЦОЯО має бути ухвалене до 1 листопада.

Разом з тим така пропозиція Міносвіти викликала жваве обговорення у мережі. Зокрема, екс-директор УЦОЯО Ігор Лікарчук зазначає, що закупівля програмного забезпечення для Центру не може бути здійснена фактично, оскільки його не існує.

"Чи можна купити те, чого немає? Я про програмне забезпечення для проведення ЗНО. Того, унікального, що в муках створювалося упродовж восьми років, УЖЕ НЕМАЄ. ПОТРІБНО СТВОРЮВАТИ НОВЕ. Як кажуть, майже "з нуля". А до ЗНО лишається 6 місяців....", - зазначає Лікарчук у своєму Facebook.

Він також повідомив, що ще однією проблемою є закінчення дії ліцензії на один із програмних продуктів, за допомогою якого розпізнавалися бланки відповідей учасників ЗНО.

"Іще про одну проблему. Про яку всі мовчать. У 2015 році в УЦОЯО закінчується термін дії ліцензії на один із брендових програмних продуктів, з допомогою якого сканувалися (розпізнавалися) бланки відповідей. Цей продукт виробляється в Росії. Для того, щоб продовжити ліцензію, виробникові потрібно заплатили гроші. А там мова йде не 100 чи 200 гривень... Якщо не помиляюся, то про кілька мільйонів... Хтось уявляє собі, як це можна зробити в сучасних умовах?", - пише Ігор Лікарчук.

Випускний іспит з англійської мови у формі ЗНО відмінено

Міністерством освіти і науки прийнято рішення про відміну проведення державної підсумкової атестації учнів 11 класів з англійської мови у формі зовнішнього незалежного оцінювання. Відповідний наказ підписано міністром освіти і науки Сергієм Квітом.

Згідно із затвердженими змінами, державна підсумкова атестаціїя з англійської мови у 2015/16 навчальному році залишиться обов’язковою, однак буде проведена навчальними закладамисамостійно і не у формі ЗНО.

Інші два предмета державної підсумкової атестації учнів 11 класів (українська мова та математика / історія України) будуть проведені у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

У МОН зазначають, що таке рішення ухвалене враховуючи звернення громадських організацій, батьків та учнів.

Також наказом міністерства розширено період проведення ДПА в 11-х класах. Випускні іспити відбудуться з 5 до 30 травня.

Інклюзія в Україні: перспективи для дітей з аутизмом

Наприкінці літа в Києві відбулася Всеукраїнська конференція «Що гальмує інклюзію в Україні?», на якій була можливість послухати виступи уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби, голови парламентського комітету з питань освіти й науки Лілії Гриневич, представників Міністерства освіти та Міністерства соціальної політики, освітніх і медичних установ, громадських організацій тощо.

Нам сподобалася постановка проблеми (за що дякуємо ГО «Родина» - організаторам конференції) та процитований на цьому заході вислів від експертів Комітету ООН з прав людей з інвалідністю: «Якщо десь порушено право хоч однієї дитини на інклюзію, то можна вважати, що там інклюзії немає взагалі».

Так що висновок, який ми можемо (вже з опорою на компетентні джерела) зробити: в Україні інклюзії НЕМАЄ.

Ми розуміємо, що її немає, тому що, по-перше, в нашій країні права тих чи інших дітей з особливими потребами систематично як порушувалися, так і продовжують порушуватися, по-друге, з глибоким сумом констатуємо: для жодної дитини в Україні немає гарантії, що її особливі потреби будуть враховані в освітньому процесі.

Чому ж так відбувається та хто в Україні відповідає за інклюзію?

На жаль, як не було, так і немає стратегічного планування інклюзивного процесу, який дав би змогу виробити послідовні етапи підготовки та впровадження інклюзії в Україні.

У результаті що ми маємо? Суцільні дефіцити: недбалу, непослідовну й суперечливу нормативно-правову базу. Так, за психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами в Україні (за законодавством) повинна відповідати соціальна служба, тобто практичний психолог і соціальний педагог. Це українське ноу-хау, оскільки ніде у світі за інклюзію не відповідають фахівці, які абсолютно не компетентні щодо: 1) розвитку та навчання особливих дітей; 2) освітнього процесу в навчальних закладах. У документі, де розписані обов'язки такого фахівця, як асистент вчителя, стає зрозумілим, що всю відповідальність за супровід дитини в освітньому просторі перекладено на нього. При цьому треба сказати, що назва цієї посади вкрай невдала й образлива, адже «асистент» — це підсобний працівник, і так, власне, вчитель до нього й ставиться (із запевнень усіх асистентів учителів, з якими нам довелося розмовляти). Можна порівняти назву цієї посади в США: є вчитель регулярної освіти і є вчитель спеціальної освіти, тобто двоє повноправних та повноцінних учителів (як і повинно бути), яким необхідно навчитися по-справжньому співпрацювати.

В українських нормативно-правових актах діти з аутизмом то з'являються (до того ж, в різних групах особливих дітей: з емоційно-вольовими розладами, психічними захворюваннями або складною структурою дефекту), то (у більшості випадків) відсутні в переліку тих нозологій, для освітнього процесу яких прописано «інклюзивні документи». У результаті ми маємо:
відсутність єдиної політики в науково та навчально-методичному забезпеченні, через що матеріали різних посібників також суперечать один одному. Хоча, в цілому, треба сказати, що з усіх складових, які покликані забезпечити інклюзію, становище з посібниками трохи краще (дякуючи ВФ «Крок за кроком», а також Інституту спеціальної педагогіки НАПН України);

• відсутність центрів, де відбувається надання системної ранньої допомоги, які б працювали за стандартними вимогами до організації служб раннього втручання;
• відсутність централізованого навчання фахівців з інклюзії;
• відсутність державних установ корекційно-розвивального профілю, які б компетентно надавали допомогу дітям різних нозологій (навіть дітям з аутизмом) і водночас взаємодіяли б з навчальними закладами;
• недостатня компетентність медиків-діагностів (особливо це стосується постановки діагнозу й оцінювання особливостей розвитку дітей з аутизмом), при цьому повна неузгодженість у медичній та освітній документації, через що Індивідуальна програма реабілітації є документом, який не має ніякої практичної користі та не є інструкцією для роботи Центрів соціально-психологічної реабілітації (фахівці цих центрів по-новому діагностують дитину та призначають їй відповідну програму);
• повна неузгодженість дій управлінь освіти, психолого-медико-педагогічних консультаций (ПМПК) і навчальних закладів, повна безвідповідальність за наповнення груп/класів дітьми з особливими потребами та за їхні освітні маршрути. Ні київські районні, ні міська ПМПК, наприклад, ні Департамент освіти не в змозі назвати школи/садки, де перебувають на сьогоднішній день діти з аутизмом. Чому не знають? Адже через них «проходить» багато сімей з такими дітьми, яких вони консультують? А вся справа в тому, що після «консультацій» їх абсолютно не цікавить доля дітей. Можливо, вони безпорадні в наданні ефективної підтримки цим дітям та їхнім сім'ям? Але в останні роки з'явилося декілька професійних груп, які готові розпланувати дієвий алгоритм надання допомоги дітям з аутизмом, надати технології їхнього психолого-педагогічного супроводу. Наше об'єднання фахівців — Інклюзивний ресурсний центр ГО «Маленький принц» і лабораторія навчання та розвитку дітей з аутизмом Інституту спеціальної педагогіки — один з таких колективів, який вже декілька років заявляє про свою компетентність організувати грамотний супровід дітей з аутизмом на всіх рівнях, а також долучитися до централізованої підготовки фахівців. Але ніхто з працівників МОН, управлінь освіти, керівників ПМПК не виявляє зацікавленості в цьому.

Про фінансове забезпечення писати не будемо, хоча можна припустити, що реалізація знаменитого підходу «гроші за дитиною» і гідна фінансова підтримка могли б суттєво підняти мотивацію у педколективів щодо інклюзії.

Саме тому маємо такі сучасні українські реалії: всі ті педагоги, які наважуються (або змушені) впроваджувати інклюзію, виявляються заручниками цієї ситуації, залишаючись без будь-якої підтримки з боку освітньої системи (точніше, повної безсистемності).

Слід також зазначити, що в нашому освітньому просторі ми бачимо різні, іноді діаметрально протилежні уявлення про те, як здійснювати інклюзію, що можна охарактеризувати висловом «хто на що здатний».

У деяких містах України (наприклад, Києві, Дніпропетровську) можна зустріти популярне уявлення про те, що необхідною й достатньою умовою організації успішної інклюзії є асистент дитини (тьютор), який знаходиться поруч з нею й при цьому — навчений прикладному аналізу поведінки (АВА).

Ми поважаємо АВА як і будь-який інший науково обґрунтований підхід (а таких підходів за списками, що відображають змістовне тривале оцінювання ефективності методів впливу, — від 24 до 29) і не проти того, щоб тьютор був навчений цьому підходу (хоча це не обов'язково), але треба зрозуміти: ніякий (навіть самий «золотий») тьютор не вирішує проблем інклюзії.

Справа в тому, що, по-перше, тьютор — фігура тимчасова, і дитина може дуже скоро перестати потребувати його, адже тьютор саме й має таке, на перший погляд, парадоксальне завдання: стати для дитини непотрібним, адже гарний тьютор сприяє набуттю дитиною самостійності. При цьому, чим грамотніше буде організований освітній процес для дитини, що охоплює задоволення її освітніх потреб, тим швидше тьютор стане непотрібним.

По-друге, оскільки дитина з аутизмом принципово відрізняється від усіх інших дітей тим, що у неї не сформовані соціальні якості, то особливо важливо, щоб серед усіх навколишніх дорослих була твердість і послідовність і у виховних, і в навчальних підходах. Якщо все навантаження в освітньому процесі падає на одну людину, скажімо, тьютора, то дитина навчиться взаємодіяти з тьютором за певними правилами, які не застосовуються по відношенню до інших людей, і буде продовжувати чинити свавілля й маніпулювати навколишнім середовищем.

По-третє, у всьому світі вже десятиліттями доведена ефективність абсолютно іншої стратегії психолого-педагогічного супроводу дітей, головною умовою якої є об'єднання педагогів і батьків у міждисциплінарну команду супроводу. Ця команда компетентна розробити для дитини Індивідуальну освітню програму (в Україні така програма називається «Індивідуальна програма розвитку»), в якій прописано необхідні умови для задоволення її освітніх потреб, довгострокові й короткострокові орієнтири її розвитку/навчання та конкретні узгоджені кроки з їх досягнення. У такій команді є координатор, який налагоджує внутрішню комунікацію: між педагогами навчального закладу, з одного боку, між педагогами та батьками, з іншого, а також залучає до цього процесу всіх тих фахівців, які взаємодіють з дитиною за межами садочка/школи.

Для централізованої організації роботи в освітній сфері з впровадження міждисциплінарного узгодженого супроводу дітей з особливими потребами повинні з'явитися відповідальні люди в управлінській вертикалі, які нарешті почнуть розплутувати клубок протиріч і проблем під назвою «інклюзія» і покроково рухатися вперед.

Наша ж діяльність у цьому напрямку — створювати прецеденти того, як можна грамотно організовувати освітній процес для дітей з аутизмом, щоб від цього всі учасники: і діти з аутизмом, і їхні батьки, і педагоги, інші діти зі своїми батьками, набували нових можливостей та отримували задоволення.

Ми шукаємо партнерів, які б допомагали:

• транслювати успішний досвід супроводу дітей з аутизмом в освітньому середовищі;
• налагодити наступність на рівні «садок-школа»;
• створити мережу корекційно-розвивальних центрів, які працюють професійно й грамотно, та центрів соціально-психологічної реабілітації;
• узгодити супровідну документацію з боку охорони здоров'я та освіти, наприклад — Індивідуальну програму реабілітації та Індивідуальну програму розвитку;
• налагодити внутрішню комунікацію й колективне адміністрування між співробітниками управлінь освіти, ПМПК та керівниками навчальних закладів.

Ми не можемо чекати, поки буде вироблена стратегія розвитку інклюзії на державному рівні. Важливо самим напрацьовувати позитивний досвід її впровадження з опорою на ресурси середовища та всіх учасників цього процесу.